Зміни до Виборчого кодексу: Путін схвалює

0

Змінити правила проведення місцевих виборів прагнуть різні сили в українському парламенті, в тому числі президентська «Слуга народу». І з наближенням виборів такі бажання лише посилюються. Але поспішати не варто. Народним депутатам, главі держави, Офісу президента і просто небайдужим варто проаналізувати, хто саме і чому отримає найбільше вигод від зміни правил проведення місцевих виборів.

Що саме мають намір змінити?

Не так давно висохли чорнила підпису Президента під зверстаним «Слугою народу» Виборчим кодексом. Офіційно було оголошено про відкриті списки, хоч насправді документ створив закриті партійні списки на місцевих виборах, адже урахував усі бажання новітніх партфункціонерів. Ця ситуація особливо нікого не злякала, адже партійні списки поширюються тільки на вибори в обласні ради та великі міста, з понад 90 тис. виборців. Решта України навпаки полегшено зітхнула, вітаючи повернення до мажоритарки.

Проте зміна зниження рейтингів партії влади та досвід взаємодії між парламентом, урядом та місцевим самоврядуванням внесли свої корективи. Почався пошук способів змінити виборчу систему, переписати правила – попри те, що де-факто виборча кампанія розпочалася. Та й зміна правил гри менш ніж за рік до виборів не відповідає європейським традиціям.

Тому, вирішуючи дилему «змінити не можна залишити!», представники тих політичних сил, які хочуть переписати Виборчий кодекс, вже місяць намагаються узгодити фінальну версію трьох груп поправок до закону про місцеві вибори. Філософія пропонованих змін найкраще описується гаслом «Усіх у партійне рабство!». Під усіма – мова про мерів, депутатів міських та обласних рад. На повному серйозі обговорюється ідея повернення до старої системи, яка передбачає мажоритарку виключно в сільських та селищних радах, незважаючи на те, що ця застаріла система давно суперечить логіці та духу децентралізації. Понад те, пропонується партійну систему зробити набагато жорсткішою, обмежити коло партій та встановити додаткові бар’єри, яких не було навіть в часи Януковича!

Перша група правок, начебто переслідує шляхетну ціль партійної розбудови – поширити кількість громад, де депутати обираються голосуванням за партійні списки з 90 тис. до діапазону десь між 10 чи 30 тисяч. Таким чином, вибори на партійній основі пропонується провести не в 30 найбільших містах, як це передбачено виборчим кодексом зараз, а в кількох сотнях. Фактично, просувається ідея, відбирати депутатів навіть невеликих громад через партії, щоб начебто їх «відповідальність» перед виборцями була вищою. І хоча цей міф вже розвіяли не одні місцеві вибори, спокуса формувати списки «з гори», залишається.

Але є проблема: в «Слузі народу» всього тільки тисяча членів, тобто партійних структур партія Президента не наростила. То де взяти кандидатів у депутати навіть у великих містах? Здавалося б, зважаючи на це, а також розуміючи, що сотні весільних фотографів та непідготовлених рестораторів, похоронять рейтинг Володимира Зеленського, ця ідея мала бути одразу відкинута. Адже очевидно, що «Слузі народу» вигідніше та легше, відібрати групу якісних кандидатів в 30 найбільших міських та 24 обласні ради, а решту самоврядування віддати мажоритарникам, взаємодіючи з громадами через мерів, правоохоронні, бюджетно-податкові та інші державні механізми. Але ні, саме частина представників «Слуги народу» просуває ці зміни. Чому?

Бо «Слугам народу» підкинули ще одну ідею, другий пакет правок. Які пропонують допустити до місцевих виборів лише ті політичні партії, котрі висунуть кандидатів до місцевих рад у ⅔ областей України. Це спроба дати відповідь на питання де візьмуться кандидати. Важливо розуміти цей принцип не лише в контексті надвисокої застави. Більшість локальних гравців – міських голів та сильних місцевих еліт – не мають жодного продовження своїх мереж чи середовищ за межами своїх регіонів. Такі правки змусять їх шукати своє місце в проектах з національним рейтингом. Бо часу на створення власних майданчиків на національному рівні вони уже не матимуть.

Щоправда ілюзія, що у областях Східної та Південної України всі місцеві еліти підуть проситися саме до партії влади мала б розвіюватися даними соціологічних досліджень, та, схоже, у «Слузі народу» на це не дуже зважають.

І все ж, кількадесят народних депутатів, котрі представляють різні регіони, разом з такою ж кількістю міських голів обласних центрів та великих промислових міст цілком здатні скрутити дулю, віднайти ресурси і створити технічні партійні проекти, котрі матимуть і кошти на заставу, і будуть здатні напрацювати мережу кандидатів для участі у виборах у ⅔ областей країни. Тому «політичну відповідальність» пропонується закріпити не лише високою заставою і необхідністю висування тисяч кандидатів до місцевих рад. Тому «на гора» вкинуто ще одну ідею – встановити п'ятивідсотковий бар'єр для партій не лише в конкретну місцеву раду, але й  на національному рівні. Лише за умови подолання такого бар’єру за підсумками проведених місцевих виборів, кандидати від цієї партії отримають депутатські мандати. Якщо, наприклад, партія, яка балотується в якусь місцеву раду, набирає 70% голосів, але в той же час провалюється на загальноукраїнському рівні, не дотягуючи до 5%, то даремно вклалися, в місцевій раді цієї партії не буде.

Насамкінець, вишенька на торті – ще одна ідея, яка має консолідувати всі попередні інновації. Щоб загнати всіх в партійне рабство, пропонується скасувати право на самовисування міських голів, залишивши висунення виключно від партії. Без такої норми усі згадані раніше «новації» просто не працюватимуть: міські голови просто розставлять своїх людей у партійні списки а самі підуть як самовисуванці. На тому вся ідея партійного рабства й закінчиться.

Згадана новація створить дуже серйозні проблеми для усіх загалом і для міських голів зокрема. Бо що з того, що Вас обрали мером Конотопа, Харкова, Вінниці чи Маріуполя, якщо партія від якої вас було висунуто, в зведеному показнику за підсумками місцевих виборів не подолала 5% бар’єр в Україні в цілому? Ви програли, незважаючи на те, що виграли.

Така гримуча суміш «пропозицій», котрі мають «покращити» проведення місцевих виборів ось-ось буде зареєстрована у вигляді законопроекту.

І його авторів не турбують ні антиконституційність всіх запропонованих змін, ні той факт, що вони суперечать оголошеному курсу на децентралізацію. Не лякає і пастка, в яку партія Президента заганяє саму себе. Очевидно відчувається недосвідченість осіб, які відповідають за місцеві вибори в команді Володимира Зеленського.

Кому це вигідно?

Чимало політичних сил, представлених у парламенті, вважає такі «конструкції» вигідними для себе. Проте не всі вони отримають очікуваний зиск. Скажімо, «Слуга народу», від якої дедалі більше розмов про ставку «не так на нові обличчя, як на компетентність», хибно вважає, що саме вона стане головним центром притягання для регіональних еліт. Дарма. Забагато розмов від очільників партії про «звірку ідеологічних карт». Задертого носа не люблять, а часу на залицянь мало – тому охочих буде куди менше, ніж уявляють собі технологи «Слуги Народу». На додачу, замість ідеологічно розмитих регіональних партійних і мерських проектів в місцевих радах з’являться виразно орієнтовані фракції інших політичних важковаговиків. Бо їх апетити при ухваленні рішення про надання політичної франшизи прохачам з місць будуть значно скромнішими, аніж у партії Зеленського. При цьому, особисто на президента ляже політична відповідальність за безліч прорахунків за відібраних у організаційному хаосі «слуг» на місцях, мільйон навмисних і не навмисних провалів і просто поганих справ у кожному маленькому містечку.

Проблема якісного і кількісного набору непідйомна зараз для напіврозкладеної системи райдержадміністрацій, а з помічників народних депутатів багато не зліпиш. Саме тому, якраз «Слузі народу» і особисто Президентові було б вигідно залишити чинну модель Виборчого кодексу, яка передбачає департизацію виборів в усіх громадах, з незначною кількістю виборців (менше 90 тис.).

Головна небезпека

Найбільший же профіт від пропонованих змін отримає партія Опозиційна платформа «За життя». Бо вона не лише відтіснить (якщо не витіснить) представників команди чинного Президента у східних та південних регіонах. П’ятивідсотковий бар’єр на національному рівні помножений на можливості «Інтеру», «112», «Ньюсвану» та «ЗІКу» зумовить притягання до ОПЗЖ еліт на місцях практично у кожному містечку та дозволить впевнено зайти в центральну та північну Україну. В результаті, не тільки в кожній обласній раді з’явиться фракція, що заявлятиме проросійські гасла та просуватиме відповідні ідеї, але й ціла мережа депутатських представництв ОПЗЖ в кожному місті.

Тут вже буде зовсім несолодко усім. І розмови будуть вже не про загублену суть децентралізації. І не про якість носіїв самоврядування, що віддалятимуться від своєї громаді, і стануть вірними партійній верхівці у кожному населеному пункті.

Чи вистачить Президенту України та найближчому оточенню хисту спрогнозувати наслідки таких місцевих «виборів»? Чи здатні вони розпізнати постать головного бенефіціара?

Після суспільного резонансу, викликаного вигідними для Путіна змін до Основного Закону, Володимир Зеленський відкликав їх. Проте у Кремля є план Б – місцеві вибори. «Давайте зробимо так, щоби усі побігли до нас». Саме тому, Медведчук і ко нарощують медійні ресурси і активно комуні кують з регіональними елітами.

Можна, навіть варто уявити собі склад майбутніх міськрад Харківщини, Донеччини. Луганщини, Одещини та багатьох інших регіонів, за такого «оновленого» закону про місцеві вибори. Упевнений, більшість там матиме зовсім не команда Зеленського. Яка замість того, щоб захистити мажоритарку і зробити всіх місцевих умовно незалежних політиків своєю опорою по всій Україні, змінами у Виборчий кодекс власноруч закопує і свої шанси, і перспективи країни. Наслідки цього ми вже неодноразово бачили – це й «території без НАТО і ЄС», і формування ЛНР/ДНР, і вимоги до «Києва, який має почути Донбас».

Замість висновків

Навколо перелічених пакетів правок тривають безліч маневрів. Наприклад, «танці з бубнами» навколо зменшення виборчої застави, якісь пілотні онлайн голосування з економією держбюджету на вибори. «Димові завіси» у вигляді дискусії про зміни в Конституцію тощо. Але суть тут очевидна – гравці намагаються переписати правила виборів під себе, і найдосвідченіший гравець, якому потрібно показати національне представництво та створити партійну мережу по всій країні, тут чітко вималювався. Невже не зрозуміло, хто під ширмою партійного будівництва, будує свою інформаційну та агентську мережу?

Що ж робити?

А й справді, що робити в цій ситуації місцевому самоврядуванню, коли замість обіцяної децентралізації та відкритого вибору орієнтують на партійну диктатуру ? І тим, хто бачить, де головний бенефіціар таких нововведень?

Історія вчить, навіть українська. Для початку нагадаю, що один ключових елементів – суто партійні вибори міських голів намагався запровадити ще Володимир Гройсман, спробувавши нишком проштовхував цю норму при складанні остаточного тексту Закону № 2831-3 «Про місцеві вибори» у липні 2015. Не вийшло.

Олександр Ганущин, Голова Львівської обласної ради

Джерело: lb.ua

Поділитись